Михайло Брегін: „Якщо заощаджують на освіті – заощаджують на майбутньому”

Михайло Брегін, начальник головного управління освіти та науки Львівської обласної державної адміністрації.

Михайло Григорович, розкажіть, будь ласка, про зміни в системі освіти, що відбудуться найближчим часом. Почнемо з дошкільної освіти, а саме – як Львівщина впроваджуватиме обов’язкову дошкільну освіту для дітей п’ятирічного віку?

Обговорення цього питання відбулося у Верховній Раді, коли розглядався перехід на одинадцятирічний термін навчання. Зараз ми вивчаємо можливість та шляхи виконання цих рішень.

Справа в тому, що свого часу, коли почався демографічний спад, в середині 90-х років, значна частина дошкільних навчальних закладів була закрита, окремі райони просто втратили мережу. Протягом останніх років йде відтворення дошкільних навчальних закладів. На сьогодні в області 554 ДНЗ: 294 – у містах і 260 – у сільській місцевості.

Але, якщо аналізувати охоплення дітей дошкільною освітою, то ситуація в містах і в сільській місцевості значно різниться. В містах охоплено 59% дітей, у сільській місцевості – 16,2%.

Якщо говорити саме про п’ятирічок, то загальний показник охоплення в області – 73%, 82% охоплено у містах, 33% - у сільській місцевості. Зрозуміло, що, якщо в містах ми ще маємо можливість вийти з цієї ситуації, то у селах - набагато складніше. Ми думаємо про те, щоб використовувати приміщення сільських шкіл для груп короткотривалого перебування дітей дошкільного віку, тому що вони пустують, зменшилась кількість учнів. Будемо відкривати групи при школах, навчально-виховні комплекси «дошкільний навчальний заклад – загальноосвітній навчальний заклад». Як нове в області, будемо створювати Центри розвитку дитини з метою надання різноманітних освітніх послуг для дітей дошкільного віку, зокрема п’ятирічок.

Ще одна проблема в тому, що на сьогодні жодних організаційних та методичних рекомендацій Міністерства освіти ще немає. У серпні має відбутися нарада, на якій це буде опрацьовано. Великих проблем з кадровим забезпеченням не буде. У нас є досить великий кадровий потенціал, і в сільській місцевості, і в містах ці питання будуть вирішені.

Важливо знати, які будуть поставлені вимоги. Коли запровадили обов’язкове навчання дітей з шестирічного віку, то були чіткі вимоги: клас, спальня, ігрова кімната, умови для харчування тощо. Якщо і зараз питання буде ставитись так само, то це надзвичайно складно виконати. Мають бути роз’яснення – що вимагається конкретно, як ставити завдання і як їх можна реалізувати.

Зараз виникають питання, чи дитина, яка «не пройшла навчання» з п’яти років, потрапить наступного року до школи?

Я думаю, що цьогоріч буде перехідний етап і він буде досить м’яким.

Обов’язковість дошкільної освіти не означає, що діти повинні сісти за парти, як першокласники у школі, навчатися писати, читати, тощо. Основною метою новизни є створення рівних стартових умов для дітей-п’ятирічок до майбутнього навчання у школі.

Свідченням необхідності прийняття такого рішення є те, що батьки зрозуміли, що здобуття дошкільної освіти сприятиме розвитку особистості дитини, її здібностей, вмінню перебувати в колективі. Це сприятиме психологічній підготовці дитини до майбутнього перебування в школі.

Протягом останніх років у нас діє спеціальна програма розширення мережі дошкільних навчальних закладів і охоплення дітей дошкільною освітою, відповідні кошти закладаються як в місцевих, так і в обласному бюджеті. Ефективно відновлюється мережа у місті Львові, яке свого часу втратило частину садків. Зараз здійснюється аналіз, які садки були здані в оренду, розриваються угоди, проводяться ремонти. У сільській місцевості (як приклад –Самбірський район) також відновлюються садки. І кожного року ми на 4-6% збільшуємо охоплення дітей дошкільним вихованням. Минулого року для розвитку дошкільної освіти профінансовано з обласного бюджету 2,4 мільйони гривень, цього року – 3 мільйони. Ми скеровуємо субвенції тим районам, які вкладають кошти для збільшення охоплення дітей дошкільним вихованням, тим, хто працює на місцевому рівні, надаємо підтримку з обласного бюджету. І така робота буде проводитися і надалі.

Скільки, за приблизними підрахунками, області знадобиться часу і коштів, щоб забезпечити стовідсоткове охоплення дітей п’ятирічного віку дошкільною освітою?

Я в даний момент не готовий відповісти на це питання. Ми зараз вивчаємо ситуацію, проводимо аналіз того, що у нас є, наші можливості, перспективи. Законом передбачено прийняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правових документів щодо розвитку дошкільної освіти, зокрема навчання п’ятирічок. Завдання мають бути конкретизовані, ми маємо знати, як все має бути організовано, тоді можна буде відповісти на це запитання.

Перейдемо до середньої освіти. З яких причин було вирішено повернутися до 11-річного навчання? І як тепер бути з навчальними програмами, які розроблені для 12-річної школи?

В даній ситуації так само є багато запитань, на які, на жаль, ще немає прямих відповідей. Закон прийнятий і тому його треба виконувати. Але потрібні нові навчальні програми і ясно, що за рік не видрукують нових підручників. І будь-який перехід, зміни в освіті є досить болючими. В принципі, у здійсненні самого переходу ніяких проблем немає. Є учні, є матеріальна база, є вчителі. Треба тільки розробити навчальні плани і програми, за якими буде здійснюватися навчання в старшій школі.

Але ця невизначеність на сьогоднішній день проявляється в тому, що ми відслідковуємо великий відтік учнів після 9-го класу, які йдуть у професійно-технічні училища та ліцеї. Такого у попередні роки не спостерігалося. А цього року, наприклад, ПТУ та ліцеї вже виконали план набору. Раніше, як правило, ця проблема тривала і на початок навчального року. У зв’язку з цією невизначеністю батьки та учні обирають навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, професійно-технічні училища.

Перехід на 11-річну освіту мотивується ще й тим, що не повністю були виконані всі плани переходу на дванадцятирічну освіту. Чимало завдань просто не були зреалізовані.

Але ще більша загроза була в тому, що у 2012 році ми б опинилися практично без випускників загальноосвітніх навчальних закладів. У 2012 році ми випустимо цьогорічних дев’ятикласників. А якби не повернулися до 11-річки, то у 2012 році випуску б практично не було. Коли переходили на дванадцятирічну освіту, формувалися початкові класи з трирічною і чотирирічною школою, переважала трирічна. Ті діти, які навчалися за трирічною програмою, автоматично переходили у п’ятий клас і в 2012 році було б дуже мало випускників. У вищій школі не було б набору. Отож, це теж певний вихід із ситуації.

За якою програмою будуть вчитися цьогорічні десятикласники? Чи змушені вони будуть пройти трирічний курс за два роки?

Я думаю, що всі ці питання до серпневої колегії Міністерства вирішаться і ми будемо знати відповіді. Зрозуміло, що програми трирічної старшої школи необхідно планувати на два роки. Навчальні програми повинні бути переглянуті, опрацьовані. Буде проблема з підручниками, тому що в такий короткий термін ніхто їх не напише і не надрукує. Запитань дуже багато і вони складні. Однозначно відповісти як це буде зараз досить складно.

Останнім часом керівники вищих навчальних закладів скаржаться на низький рівень знань випускників шкіл. Із чим це, на Вашу думку, може бути пов’язано?

Традиційно кожна наступна ланка нарікає на попередню, що ніби хтось не допрацьовує. Завжди, коли приходиш на нараду, кажуть, які погані учні до нас прийшли і які хороші випускники пішли. Так само у наших ВНЗ.

Але є одна річ, дуже переконлива – підсумки цьогорічного незалежного тестування. Львівська область є першою серед областей України. Я маю на увазі кількість випускників, які мають найвищі бали: 105 наших випускників набрали по 200 балів з одного предмета, 12 – по 400 балів, а учениця Сихівської гімназії – 600 балів. Таких осіб, що набрали по 600 балів, є тільки троє – у Львові, Києві та Донецьку. Я думаю, що треба брати до уваги тих, хто набрав і близько до 200 балів.

Скажу відверто, дуже багато пишуть про те, що в результатах ЗНО відіграє роль і репетиторство. Ми відслідковували ситуацію і це не зовсім так. Приємно те, що значний відсоток випускників, які набрали високі бали, є випускниками сільських шкіл (Жидачівського, Жовківського, Мостиського, Пустомитівського, Яворівського районів). Зараз ми збираємо інформацію про тих вчителів, які дали високий рівень знань своїм учням. Ми хочемо, щоб цих людей знали всі, в першу чергу – батьки.

Хороша тенденція: батьки починають переводити своїх дітей зі школи в школу. Вони шукають школу, в якій дають добрі знання. Це є позитивним, тому що інші колективи теж «підтягнуться», побачать, що вони повинні так само відповідно працювати, давати високі знання своїм випускникам. Той вчитель, який дає високий рівень знань своїм випускникам, має бути всіма знаний, його необхідно заохочувати морально і підтримувати матеріально, брати з нього приклад.

Ми зараз формуємо освітні округи з опорними школами і треба звернути увагу на те, щоб в опорних школах не лише технічна, матеріальна база була кращою, а сильний педагогічний колектив, учителі, директори-лідери. Тоді батьки з навколишніх сіл безперечно поведуть дитину в найкращу школу, де її зможуть якісно навчати та розвивати її здібності. Тоді ми зможемо якісно оптимізувати навчальну мережу, про яку так багато говориться, дати якісну освіту передусім випускникам сільських шкіл.

Розкажіть, будь ласка, про зміни до вступної кампанії, який позитив вони принесуть і якою буде доля ЗНО?

Кожне добре починання розвивається й удосконалюється. Треба говорити про позитиви і негативи. Позитив незалежного тестування є беззаперечним. Це можливість чітко оцінити знання кожного випускника персонально і дати можливість вступити до вищого навчального закладу залежно від знань. Але водночас виникали певні проблеми. Не секрет, що значна кількість випускників у другому семестрі практично не відвідує школу. А це нівелює роботу педагогічного колективу. Я думаю, що ті бали, які дає нам шкільний атестат, не відіграють великої ролі. Однак, на селекторній нараді щодо вступної кампанії почули від одного з проректорів, що бал атестата був нижчим за 124 бали, а бали тестування були набагато вищими, і це приємно. Напевно, строгі вчителі у цій школі. Але врахування балів атестату також підтягує школи до відповідальності за своїх випускників. І, в принципі, незалежне тестування повинно збалансовувати ту оцінку, яку дає своїм випускникам школа, та результати незалежного оцінювання.

Багато хто боїться, що вчителі у школах почнуть штучно завищувати бал атестату, щоб дати випускникам більше шансів на вступ до ВНЗ. Що Ви думаєте з цього приводу?

Завжди є багато розмов. Але, наприклад, щоб переписати журнал, про що зараз активно говорять, потрібно залучити 25-30 педагогів. Хіба це реально? Думаю, ні. Загалом такої інформації не було.

Раніше середній бал атестата також брався до уваги і він, в окремих випадках, зростав до безмежності. Але є середній бал атестата і є результати ЗНО. Якщо вони будуть різко відрізнятися, це одразу буде видно. Школи і вчителі від того не виграють, якщо поставлять з якогось предмета випускнику 12 балів і з нього ж він отримає низький бал на тестуванні. Це буде оцінка результатів роботи вчителя. Я думаю, що система сама себе відрегулює. І вона вже демонструє свій позитивний ефект – батьки відслідковують, де є кращі вчителі, яка школа дає кращі знання без репетиторів, без додаткових видатків. Це дає шанси прозоро і самостійно вступати до ВНЗ, особливо випускникам сільських шкіл, яким раніше було досить складно це зробити. Батьки повірили в це.

Чи потрібний, на Вашу думку, профільний іспит при вступі до ВНЗ?

Про профільний іспит складно говорити.

У таких вищих навчальних закладах, як Академія мистецтв, музична академія вони будуть, і це логічно. У якій формі цей іспит буде відбуватися, зараз важко сказати. Потрібно знати, до чого людина має схильність, щоб не обрати спеціальність, з якою вона несумісна. Ці питання треба обговорювати, шукати правильний шлях. Удосконаленню меж немає. Я думаю, що кожен ВНЗ хоче мати найкращих випускників, якими можна пишатися.

Михайле Григоровичу, Ви сказали, що державі дорого друкувати нові підручники, проте міністр освіти Дмитро Табачник піднімав питання про написання нових підручників з історії України...

Наведу простий приклад. Ми маємо хороших сусідів - поляків. Пригадую, коли я працював на посаді начальника управління освіти ЛОДА на початку 2000-х років, у нас були неприємності, коли ми брали підручники з історії для шкіл з польською мовою навчання в Україні, що видаються в Польщі. Там історія трактувалася по-своєму і територія Польщі сягала далеко за існуючі кордони. Були трактування, з якими важко було погодитись. Наша діаспора у Польщі та ми поставили це питання перед Міністерством освіти і науки. Внаслідок, було створено українсько-польську комісію, членами якої були вчені-історики обох країн. Засідання відбувалися і в Києві, і у Варшаві, двічі - у Львові, дискутували і дійшли до єдиного трактування певних історичних моментів, які однаково висвітлювались у підручниках історії, як у Польщі, так і в Україні. Складні питання треба вирішувати шляхом дискусії, щоб усунути певні протиріччя.

Тобто Ви вважаєте, що питання української історії потрібно узгодити з Росією?

Хочу сказати, що дуже контроверсійні факти повинні бути узгоджені. Ми не повинні конфліктувати. Історія – це факти, і трактувати кожна сторона їх може по-своєму. Отже, історичні факти повинні висвітлюватися однаково – як це було. А яку давати цим фактам оцінку, кожен вирішує особисто.

Поки що не йдеться про те, щоб друкувати нові підручники, тому що це дуже дорого. У нас інша проблема – щоб підручники були для всіх класів і з усіх предметів. Тому що, наприклад, минулого року деякі підручники надійшли в школи посеред навчального року, а це неприпустимо.

Яка зараз в області ситуація у галузі освіти? Що змінилося протягом останнього часу і які проблеми є найболючішими?

Я третій раз прийшов працювати в управління освіти Львівщини. Якщо хтось говорить, що за сто днів можна зробити революцію, це абсолютна неправда. Кожного разу є нові питання, нові виклики. І на їх вирішення потрібен певний час. Я не хочу казати, що за іншого керівництва щось робилося неправильно. Є програми, напрацювання тощо і вони повинні розвиватися, надалі їх можна корегувати.

Найбільшими викликами сьогодення є питання як забезпечити якісну освіту, рівний доступ до освіти, що зокрема стосується сільської місцевості, як організувати профільне навчання. Тут надзвичайно багато проблем. Багато за попередні роки у цих напрямках зроблено, але ще більше треба зробити.

Скажімо, цьогоріч виповнюється 20 років відтоді, як у школах ввели предмет „Християнська етика”, ініціаторами були три області – Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська. Але до цього часу не розроблено повний комплекс підручників з цього предмета. На початках цей предмет викладали і священики, але ми зрозуміли, що від цього потрібно відійти і готували спеціалістів з педагогічною освітою. Протягом тривалого часу вчителі цього предмета не могли атестуватися, тому що не були визнані державою. Зараз прийнята навчальна програма з християнської етики на рівні Міністерства, готуються підручники для початкових класів. Оцінкою цього предмета має бути якість виховного впливу на шкільну молодь – який є позитив, яка різниця між школами, де цей предмет викладався, і де його не було. Тобто те, що ми робимо, має давати позитивний ефект. Приємно, що ця програма є екуменічною, вона покликана не роз’єднувати релігійні конфесії в Україні, а об’єднувати. І зараз ми хочемо провести конференцію з цього питання, підвести деякі підсумки, поділитися досвідом з усією Україною.

Є багато надзвичайно цікавих освітянських програм, які реалізуються на Львівщині. Наприклад, робота з дітьми, які мають особливості розвитку. Ми є новаторами у цьому напрямку, у нас започаткований добрий досвід. Але потрібні ефективні шляхи для змін, потрібно давати освітянам можливість втілювати свої ідеї, напрацювання, щоб учитель повірив, що його робота є потрібною для суспільства. Я не буду стверджувати, що нагорі завжди приймаються правильні рішення. Є начальник, є школи, вчителі, а внизу – діти. Ми приймаємо рішення. Але, коли реалізуємо дії в освітньому середовищі, оцінка рішень може бути іншою. Має бути зворотна реакція. Свого часу ми створили в області Асоціацію батьківської громадськості. Прикро, що вона призупинила свою роботу, тому що це було корисно. Найбільше слідкують за нашою роботою батьки. Ми маємо радитися з ними, приймати такі рішення, щоб громада була задоволена якістю освітніх послуг, які надаємо.

Освіта – складний комплекс. Дошкільна освіта, шкільна, професійно-технічна підготовка, вища школа, до того ж, Львів є науковим центром. Коли говорять, що Львів – туристичний центр, то я б сказав, що перш за все Львів – центр, науки, освіти та культури, який має бути комфортним для мешканців, тоді до нас приїде ще більше туристів. Нам має бути комфортно жити і реалізовувати себе на батьківщині, щоб не їхати за кордон.

Лише та держава, яка вкладає кошти в освіту і науку – має перспективу, якщо на цьому економлять, то економлять на майбутньому.