Косоносна Джульєтта залишивши свого Ромео на схилах Дніпра, мобільно скотилась з небесних крузозорів у львівський аеропорт. Реактивно зреагувавши на вчорашню бурю, вона вже сьогодні розважала жителів Львова, Яворова та навколишніх територій.
В очікуванні косоносної особи місцеві охоронці розважались діставанням журналісток, які вейтали прем’єрку на зеленій травичці. Виявляється, на журналісткам не можна сидіти на газонах. Тим більше, в присутності львівського губернатора, який стоїть незважаючи на свою високу посаду. Паралельним маразмом відзначається і київська охорона Ющенка, яка переконана, що на пресухах президента ніхто не може сидіти на підлозі.
Винуватці вчорашніх подій (Кміть, Сеник, Садовий) тинялись без діла. Кміть довго розглядав карту стихійного лиха. Садовий ніяк не набавиться новою мобільною фішкою у вусі. Чому відразу ж не було купити блютус, а мучитись з хедфонами? Сеник просто був. Інших клієнтів прем’єркіного візиту можна узріти на фотах.
3-ри хлопчиках в національних шмотках шлялись без власного бізнесу. Вони ніби мали дарувати квіти верховній Жінці цієї країни. Але щось схоже на хліб-сіль ніби не проскочило на горизонті. Борзі київські відеооператори і журналісти намагались своїми пантами ембрейснути усе небо.
Ну ось і Юлька. Вона ніяк не може забути Садіку ті чорні діри, які львівський мер поставив у її прізвищі. Садовому від її оголених поглядів довелося закусити губу.
Швидкісний вояж в Яворів перетворився на веселий балаган. Хвилин 15-ть Джульєтта намагалась зрозуміти потреби трудового народу, який тиснув на неї з усіх сторін, наче тільки зійшов зі сторінок Зюскінда. До закоханої смерті Жана Батіста Гренуя залишалось декілька кроків. Але доблесні бодігуарди та мєнти не дозволили всюдиприсутній любові народній окупувати в своїх обіймах фігурку нашої Жанночки Д’арк, як її захоплено називають старші панянки.
Проігнорувавши обійми колективні, Тимошенко радо віддалась обіймам індивідуальним. На клаву падають сльози. Природа замилувано спостерігає за процесом єднання сердець у спільному злеті на крилах материнства. Екстаз наростає в напрямку ручних привітів і посмішок маленьким українцям.
На горизонті видніється лікарня в якій немає світла і крапаль даху. Але Джульєтта туди не йде. Її завертають на імпровізовані стенди зроблені з підручного в лікарні матеріалу – крапельниць. Як бачимо символіка серця і крові, як енергії життя, невпинно переслідує принцесу сердець українських. Хвилин 20-ть вона серйозно слухає лекцію про небезпеку стихійного лиха на відкритій для любові місцевості. На фінішній прямій такого аудіозабігу її пробиває на ха-ха. Значить – усе добре. Все – оптимістично. Сонцю світити, а житу – рости. "Яка вона маленька" шепочуть у піднебесну країну присутні яворівські вуста і мисля.
Несподівано виявляється найбільша небезпека для лайфу Жанни Даркині. Прямісінько над її головою. За 2-ва метри. На тонюсінькій гілочці лежить здоровий шмат сусіднього дерева, який був занесений на освячене присутністю Тимошенко деревце, вчорашнім вітерцем. Ой лишенько промайнуло в колективному-підсвідомому яворівчан! Що ж ми будемо робити без нашої Юлічки? Саме так взивала до неба громадська думка проілюстрована в попередньому реченні. Але пощастило. Шмат сусіднього дерева не виконав свою небезпечну місію завдяки парі гострих очей і парі кмітливих рук.
Юля знову пішла в народ. Цьомки-бомки-обіймонки. Глас народний моментально послав Джульєтту в президентки. Від Юлі глас народний отримав у відповідь декілька смайликів, та одну есемеску.
Зібравши усі свої фінішні сили ЮВТ вилізла на підніжку автомобіля і яко Ленін на бронєвику передала усім присутнім великий рожевий привіт від усього свого серця. Народ натхненний таким бомбардуванням любов’ю, зберігши в своїх серцях часточку світлого почуття залишився на одинці зі своїми спогадами. Джульєтта мобільно тріпнулась до Львова, де її чекала облрада та пресуха, а потім і Ромео зі своєю порцією любви & ласки після важкого трудового дня та питаннями про походження шраму на шиї.
От така фігня, малята. "Любов, тільки любов одна нас порятує" співав колись El Кравчук. Тож плекаймо душі у нестримному злеті високих почуттів, які не здолають жодні буревії і не накриють жодні кравчучки. Сльози падають на клаву. Фініш. Який нафіг фініш!? Тільки хеппі-ендъ.
|
