З нагоди святкування Дня міста міський голова Львова Садовий А. І. з дружиною мали честь запросити імяреків на суботнє урочисте прийняття в палаці мистецтв на Коперніка. Після святкового сніданку з олів’єшними бомжами відкрились двері і для святкової вечері з вершками та вершниками львівської спільноти.
Хвилі богемної тусні розбивались на червоних доріжках мистецького палацу. На відміну від минулорічного разу, біля дверей прийняття їх ніхто не розшарював. Мер з дружиною розташували свою амбразуру на 3-му поверсі і запаслись ящиками зі значками з відкритим Львовом. В яких, згідно теорії всесвітньої змови, вмонтовано хитромудрі жучки для прослуховування антагоністичних класових елементів.
Модні і немодні суконки, кари останньої моделі, що прибули з кіношних екранів та старі плащики, модний манікюр_педікюр (+) та відсутність оного з огляду на причуханну побожність. Увесь асортимент людської натури від а до я в різнокольорових пікчерзах.
На відміну від того ж минулорічного разу, народу значно менше (купа свят і насичена культурна програма). Телефон для відмови майже не змінився і як завжди, розташувався в цифрах 2720091.
Та ж менша к-ть народу, не виявляючи жодної пунктуальності дозволяла собі запізнюватись на 20-30 хвилин і звалити з урочистого прийняття через годину після старту чайної церемонії. Ніхто не намагався втомлювати себе надмірним переїданням та розмовлянням на майбутню, заміновану якимсь ідіотом, ніч.
Офіціанти розносять шампанське та розвозять хавку. Всі в метеликах і тільки один без чорного представника Lepidopter-них. Його символ безсмертя душі чудесно метаморфознувся на костюмчик Садового, який забув своє павичеве око на хаузі.
Як вже повідомлялось раніше, урочисте приймання швиденько добігало своєї логічної фініти. Нічого такого, щоб аж так зацікавило уми читачів не сталось. Посягання на жовтизну преси (якої в Україні й так не має) не законєктилось з об’єктивних причин і наслідків. Кароч, повний детермінізм.
Торжеством демократії, де всі рівні перед зеро в квадраті, мала б стати сценка з львівським губернатором, який захотів відвідати дабл на 2-му поверсі. Секюріті мускулисто не захотіли відкривати йому двері на цьому поверсі і послали Кмітя даблинутись в підвальчик.
З боку – це виглядало, як торжество демократичних підвалин та надбудов, але ретроспектива палацу мистецтв засвідчила банальне невпізнання бодігуардами 1-ого фейсу області.
От така святкова дефіляда.
Та. Версія з метаморфозою метелика офіціанта на прикид Садового є лише гіпотезою. Але яка вже тут різниця, коли Ви дочитались до фінішного речення? Та й чого не зробиш заради мистецтва, яке є лише копією життя, як стверджують деякі розумні книжки. Justice "D.A.N.C.E"
|
.jpg)
