Олексій Антипович [8] соціолог

Що нам робити з Росією?
04.09.2008 10:04:51 ___ Олексій Антипович
 

Не встигши висловитись з цього приводу вчора на засіданні «Клубу імені Олександра Старовойта», вирішив викласти свої думки на папері (читай - сторінці).

Як на мене, говорячи про теперішні відносини України та Росії наші експерти і населення стоять на позиції вічно молодшого брата – «нас лякають, нас не люблять, у нас відбирають, нам ціну піднімають, нас контролюють, нас підбурюють, нас не пускають» і багато інших подібних тез. Але все це тези ображених, на яких, як відомо - «воду возять».

Наші міждержавні відносини ніколи не будуть дружніми, як би того не хотіли добрі за своїм характером українці. Соціологія свідчить, що 58,4% українців вважають Росію дружньою країною, при цьому Україну дружньою назвали тільки 21,8% опитаних росіян (Міжнародне дослідницьке агентство Євразійський монітор, квітень 2008 року). Різниця – майже в три рази! Щодо цього можна говорити про російську пропагандистську машину, але так чи інакше - це вже показники не міждержавних відносин, а міжнаціональних.

Що ж стосується позиції Росії стосовно України, то вона буде визначатися, як це було завжди, традиційними імперськими амбіціями Росії. Імперськими вже не у значенні завоювання територій, об’єднання їх в «единую-неделимую» і т.д., а у сенсі контролю над цими територіями, отриманні зиску з них, в статусі Росії як наддержави, на противагу США. І це НОРМАЛЬНО для цієї країни (історія тільки підтверджує це). І що би там не говорили самі ж росіяни про самодостатність своєї держави («нам никто не нужен»), в Росії є і бажання і, головне, можливості брати участь в світових «іграх», «наведенні порядку» в світі, виступати реальним опонентом США. А рівень підтримки населенням владної зовнішньої політики Росії – просто шалений. За даними російського ВЦИОМ – тільки 7% росіян вважають, що Росії не потрібно було «влізати» у нинішній конфлікт на Кавказі. А далі вже не важливо на чиєму боці і як саме, головне – «срочно вмешаться»! Тому, з точки зору Росії (як владної, так і обивательської) такі питання як захист російської мови в Україні – це тільки невеликі тактичні ходи, що вкладаються у єдину російську світову стратегію. І якщо в світі зараз добре знають, що ображати американського туриста не можна (а-я-я-й!), то скоро те саме будуть говорити про росіян.

А що ж Україна? Власних імперських амбіцій у нас немає – аби тільки нас не чіпали. Своїх українців закордоном – не підтримуємо і, залежно від потреби, то збільшуємо, то зменшуємо їхню кількість (нічогенька різниця - кілька мільйонів живих людей, свого народу!!!). Про якесь світове ім’я України, позитивний імідж взагалі не йдеться. Власне виробництво якщо і розвивалося, то зараз має всі шанси зникнути через обмеження Росії з одного боку і СОТ з іншого. Воювати за когось і, навіть, за самих себе ми не хочемо, і не можемо, і не маємо чим. А враховуючи вічну «п’яту колону» в українській владі (чи то Комуністи, чи то Регіони, чи, не дай боже ВОНА?!!) - Росії не потрібно жодних танків вводити в Крим. Достатньо десь «чемоданчик», десь добре слово, а комусь і просто громадянства вистачить. І, дивись, «всесоюзная здравница» сама визначиться - з ким бути. Або труба запрацює так, як треба.

Інформаційний простір наче і контролюємо, але якось дуже беззахисно. Це в нас тільки старше покоління пам’ятає, що Севастополь – «город российской славы». А в Росії це знають всі. Знову ж таки – пропаганда, котра лягає на добре підготовлений грунт. А в нас? А в нас – ні пропаганди (дуже страшне слово для більшості українців та і пропагандисти всі про різне говорять), ні ґрунту для неї – бо вже не вірять нікому і нічому, бо держава окремо – народ окремо, і, взагалі - «моя хата скраю».

Та досить критикувати. Перш за все порядок потрібно наводити у себе в державі. Посадили кілька сотень політиків і кілька тисяч чиновників – дивись народ владу почне поважати. Зайнялися «соціалкою», не в значенні – «пару копійок народу на кишеню», а реформами системи освіти, медицини – дивись курців поменшає, бо медична страхівка буде дорожчою. Зробили економічно вигідною рідну мову – дивись україномовних побільшає. Принаймні, на посади приходитимуть вже знаючи державну мову, а не вивчаючи її протягом служби. Вже зараз кримчани слухають і дивляться україномовну рекламу і не мітингують з цього приводу. Можливо, тому що за мовою реклами в Криму наглядає податкова і хто там ще, а не політики усіх кольорів.

А що нам робити з Росією? Працювати, працювати і ще раз працювати. Тільки на ринкових умовах. Наша співпраця повинна бути як в бізнесі, де теж захоплюють ринки, відстоюють інтереси, лобіюють, дають хабарі, поглинають, об’єднуються проти когось і т.д. Та, нажаль, у нас не держава своїм розвитком займається, а кілька «державних мужів» свій бізнес ведуть на державних інтересах.

Ну а якщо хтось в світі категорично проти існування теперішньої Росії в таких розмірах і з такими потужностями, то потрібно «розвалювати» її з середини. Революції, перевороти, підкупи, «китаїзація» територій, територіальні претензії звідусіль. В кінці-кінців, в Росії живуть мільйони українців - пора вже когось із наших до влади тамтешньої просувати. А там і до незалежності недалеко.