Як «історичні війни» Польщі проти України можуть стати територіальними

Польща продовжує «історичну війну» з Україною. Якщо «Бандерою у Європі» та «волинською різнею» уже нікого не здивуєш, то цього разу поляки вийшли на новий рівень протистояння – територіальний. Так, нещодавно у Польщі вирішили: на їхньому новому паспорті має бути Меморіал орлят – польський цвинтар у Львові. А у м. Люблін правляча партія «Право і справедливість» підтримала ініціативу про відкриття «Музею східних крес». Тобто «патріотичним» полякам показуватимуть, як «Львув був польським», але жорстокі бандерівці, вирізавши безпорадних поляків, вкрали у них ціле місто, і взагалі – потрібно провести реституцію. Можна і анексію. І тільки тоді Польща знову стане великою.

У чому небезпека польського історичного шовінізму для України та чи достатньо жорстко ми відповідаємо на закиди поляків? Про це кореспондент «Вголосу» розмовляв з істориком Романом Грицьківим та директором «Українські студії стратегічних досліджень» Юрієм Сиротюком.

«Польща як націоналістична країна робить усе, щоб інші країни не змогли бути націоналістичними, тому що там розуміють, що націоналізм – це сила країни».

Зображення «Меморіалу орлят» у польському паспорті, відкриття музею східних крес? Про що це свідчить?

Роман Грицьків:

З одного боку, це є елементом внутрішньопольської боротьби. У Польщі зараз складна політична ситуація у зв'язку з намаганням змінити судове законодавство, що викликало спротив. І ці маніпуляційні кроки є свідченням того, що «ПіС» різними методами намагається домогтися виконання своїх програмних положень, щоб не втратити електорат.

З приводу офіційної позиції польської влади, то, звичайно, що створення музею східних «польських земель» – це ще один привід показати певну тяглість поляків до західноукраїнських територій, які вони втратили. А з іншого боку, у Любліні навчається дуже багато українських студентів, і для цього агресивного польського середовища, яке пропагує винятково великопольську історичну політику, дуже важливо виховувати в українців почуття меншовартості. Показувати їм цю провину за нібито вчинені проти поляків злочини і формувати негативне середовище серед українців, насамперед тих, які отримують освіту чи працюють у Польщі, щоб у подальшому це використати у своїх планах чи перспективах. Що стосується інциденту з паспортом, то зараз ми бачимо, що це питання вийшло на серйозний політичний рівень. Та інакше, ніж міжнародною політичною провокацією, його не назвеш.

Очевидно, такі дії поляків мають на меті загострити та погіршити стосунки поляків із країнами-сусідами. Національна політика Польщі має дуже важливий момент – це історична політика, але полякам варто нарешті зрозуміти, що історією повинні займатись історики. Але використовувати ці історичні факти для певних політичних цілей чи дебатів не варто, бо це все у підсумку свідчитиме про поразку їхніх політичних сил.

Юрій Сиротюк:

Польща сьогодні, без сумніву, є яскраво націоналістичною державою. Тобто це така держава, яка гордиться своїм історичним минулим, яка готує візію свого великого майбутнього. Відповідно, завжди є певний парадокс, що одна націоналістична країна робить усе, щоб інші країни не змогли бути націоналістичними, тому що там розуміють, що націоналізм – це сила країни. Разом з тим,  у Польщі є два види націоналізму: націоналізм польської державності – це той націоналізм, який був у Польщі до приходу до влади «ПіСу». Тобто це була «п'ястівська традиція». А П'ясти – королівська династія, яка заснувала давню Польщу в її національних межах. Нинішня ж польська влада відроджує «ягелонську традицію» – ідеали імперської Польщі. Країни, яка в союзі з Угорщиною підкоряє собі сусідні народи: країни Балтії, Литву, Білорусь, Україну, та діє у ролі «старшого брата», «провідника». Варто лише пригадати так звану концепцію Міжмор'я. Вона передбачає нерівноправну співпрацю країн, що знаходяться між Балтійським і Чорним морем. А такий союз означає нерівність. Натомість ця ж Польща відкинула Балто-Чорноморський союз, як співпрацю рівних країн.

Тобто Польща повертається до старих імперських ідей, де є Річ Посполита, і вона керує усіма своїми «кресами». Адже Польща розуміє, що вона не буде сильною без України, але Україна має бути підкореною. Очевидно, поляки усвідомлюють: поки Україна буде свідомою, поки українці матимуть свої героїчні традиції, таку країну неможливо буде підкорити. Разом з тим, варто розуміти, що Польща і Україна не співмірна за економічним потенціалом. І зрозуміло, що Польща хоче здійснювати експансію на схід. І ця експансія матиме економічний, політичний, історичний та, зрештою, силовий характер.

«Бажання поляків завоювати і зробити українців рабами, замість співпрацювати, –  це вже психологічна хвороба цілої нації»

Що стримує Польщу від експансії зараз?

Юрій Сиротюк:

Єдине, що зараз стримує поляків – це українська національна пам'ять. І польська експансія на неї наштовхується. Адже українці, які живуть на прикордонних з Польщею територіях, добре пам'ятають про боротьбу нашої нації з поляками, про фізичне знищення українців Армією крайовою, про визвольні змагання ОУН-УПА. А тому Польща чомусь придумала, що якщо вони придушать в українцях націоналізм, патріотизм, заберуть їхню історичну пам'ять – це їм полегшить експансію в Україну. І поляки точно так само робили сто років тому, вони вже тоді обіцяли нам допомагати, після чого зраджували. Варто згадати історію співпраці Юзефа Підсудського та Симона Петлюри. Бажання поляків завоювати і зробити українців рабами замість співпрацювати – це вже психологічна хвороба цілої нації. А такі хвороби треба лікувати інколи жорсткими методами, полякам не можна поступатись. Польська нація має зрозуміти, що там, де йде український кордон, там є українська територія, там мають бути українські звичаї і українські національні герої. І будь-яка спроба диктувати, хто у нас є героєм, а хто ні – має отримати жорстку відсіч.

Але такими заявами і вчинками Польща провокує інші держави? Для чого?

Роман Грицьків:

Звичайно, і це є елементом політичної боротьби. Польські провладні сили хочуть максимально використати свою владу. І на їхнє переконання, Польща має дуже багато можливостей, щоб відновити свою попередню велич, минуле становище у Європі. Адже зараз Польща знаходиться на субсидіюванні у Європи. Тобто ця країна є нібито важливим елементом сучасної Європи, але водночас вона не відіграє важливої ролі щодо прийняття ключових рішень ні у ЄС, ні у НАТО. Тобто поляки-шовіністи хочуть, щоб Польща щось вирішувала у Європі. І їхня політика спрямована на те, щоб зробити з Польщі лідера у центральноєвропейському регіоні. І у тому плані оце моральне, психологічне та історичне домінування  над українцями є для них дуже важливим елементом. Бо вони таким чином показують, що території України колись були їхніми, вони над ними панували і зараз своєю поведінкою демонструють, що вони хочуть вирішувати, як має розвиватись Україна.

«Українцям не варто забувати про пам'ятки своєї історії за кордоном, зокрема і на території Польщі»

Як ми можемо протистояти агресивним польським закидам стосовно історичних та, ймовірно, територіальних претензій?

Роман Грицьків:

Українська влада має розпочати належно фінансувати дослідження своєї історії. Потрібно фінансувати функціонування наукових установ, які б досліджували українсько-польські стосунки, зокрема у Західній Україні. Нарешті має розпочати свою роботу українсько-польський історичний форум, який свого часу працював під назвою «Україна-Польща: важкі питання». Єдиним методом протистояння Польщі є рішуча, відповідальна позиція, яка полягатиме у створені фахових середовищ, їх підтримки та надання можливості для всебічних досліджень.

Окрім того, дуже важливим елементом є плекання української гідності, зокрема й за кордоном. Варто докладати багато зусиль, в тому числі і фінансових, для того, щоб відновлювати наші пам'ятки, доглядати за могилами українців, у тому числі й історичних діячів. Й таким чином ми можемо показувати полякам, що наше минуле для нас є важливим, що Україна дбає про свою історію і готова це все відстоювати.

Але ці кроки не робляться…

Юрій Сиротюк:

Поляки бачать вакуум української влади. Тобто влада не проводить політики історичної пам'яті. І поляки розуміють, що українській владі є нецікавим наше історичне минуле. Врешті-решт, поляки навіть намагаються торгуватись із українською владою. Тобто вони розуміють, що якщо тиснутимуть на Порошенка, то він врешті поступиться. Але тут вони роблять величезну помилку. Бо тиск потрібно здійснювати не на Порошенка, а шукати порозуміння з українським народом.

Разом з тим, українська влада надзвичайно пасивно реагує на будь-які спроби впливу на наше історичне минуле. Воно владу це не цікавить, керівництво держави не має ніякого бачення формування історичної пам'яті. Позиція нашої влади – це запхати голову в пісок і почекати. І в цей час наш агресивний сусід бачить, що можна українців копати, як завгодно. А відповідно у нього росте апетит. Я вважаю, що реакція влади є неадекватною. І відповідальність за це несе персонально Порошенко. І тут передусім треба винити не так поляків через їхню агресію, а українців, бо вони не здатні на ці закиди відповідати. Ми маємо жорстко поставити їх на місце, але для цього треба передусім бути патріотом своєї держави.

Які можливі сценарії розвитку подій за цих обставин?

Роман Грицьків:

Очевидно, у перспективі це загрожує нам територіальними претензіями з боку Польщі. Також поляки, видаючи українцям «карту поляка», забезпечуючи підтримку польської культури, зокрема у Львові, поширюючи серед поляків ідеї тяглості до Львова «як давнього польського міста», готують собі тут плацдарм. Ми маємо приклади, коли до Львова возять туристів з Польщі, зокрема дітей, і їм не розповідають його правдиву історію –  як про місто галицьких князів. Вони розповідають їм все у винятково польському розумінні, виховуючи цілі покоління на історії «польського Львова». Зрештою, цей же ж «цвинтар орлят» у Львові має символічний підтекст. З цього усього видно, що серед поляків є ідеї відновити Річ Посполиту завдяки Україні.

Окрім того, зараз війни відбуваються не лише військовими методами, а й гібридно. Країна може не проводити активних бойових дій, вона проводить кулуарну боротьбу. І от за допомогою цих кулуарних кроків Польща готується до територіальних претензій до України. І от ми можемо говорити, що на території Західної України уже формується інтелектуальне середовище, лояльне до польської присутності в Україні, формуються певні політичні сили, які так само активно прагнутимуть співпрацювати з Польщею, показуючи українцям, що поляки – нам дружні. А далі буде два сценарії анексії Західної України: або створяться геополітичні обставини, коли Українська держава опиниться на межі розпаду і поляки сюди введуть війська, або ж коли розпочнеться повномасштабна російсько-українська війна й під приводом захисту українців сюди зайдуть польські війська і розпочнуть полонізацію Західної України. Але варто усвідомлювати, що все залежить від геополітичних рішень, зокрема того, чи дозволить полякам це зробити Німеччина, Великобританія і США.

Юрій Сиротюк:

Й справді, спроби переглянути історію рано чи пізно можуть призвести до спроб перегляду кордонів. Й тут і для поляків може бути дуже неприємний сюрприз, бо окрім негативних сценаріїв для України, є ще негативні сценарії і для Польщі. Адже дуже багато етнічних українських територій  зараз входять у склад Польщі. І поляки, і наша «вакуумна влада» замовчують вчинені поляками злочини проти українців, а це трагедія Холмщини, акція «Вісла», пацифікація 30-х років ХХ століття, етнічні чистки, здійснені Армією Крайовою.

У ситуації з Україною поляки виглядають дитячою нацією, яка намагається видати бажане за дійсне. І тут українцям варто пам'ятати, хто вони, бути патріотами – тоді ми переможемо.

 

Марія Бойко, Вголос 

 


КОМЕНТАРІ

Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram