Теракт 31 серпня: два роки по тому

31 серпня 2015 року парламентарі зібралися у Верховній Раді для голосування у першому читанні за президентські зміни до Конституції. Одна із норм відповідного проекту закону передбачала визначення окремим актом особливостей здійснення місцевого самоврядування в окупованих районах Донецької і Луганської областей. Таке нововведення передбачили під час підписання Мінська-2 у лютому того ж року. За словами юристів, переписування основного закону держави на вимогу агресора в умовах війни було державною зрадою і фактично обіцяло виконання світлої мрії Володимира Путіна – дрібнення України на частини шляхом зміни її унітарного устрою на федеративний.

Зрозуміла річ, що патріоти та свідомі політики не змогли погодитись із ймовірною капітуляцією України у конфлікті на Сході, тому й піднялися того дня на протест…

Ранок. Кілька тисяч осіб під проводом ВО «Свобода», «Радикальної партії», УКРОПу та «Громадської платформи» ідуть під стіни Парламенту із закликом не погоджуватись на вимоги ворога. Акція починається мирно, на площі перед Радою лунає гімн, активісти виступають зі сцен, встановлених неподалік. Будинок Парламенту оточує живий ланцюг правоохоронців.

О 13 годині протестувальнків підкошує звістка зі стін держоргану – 265 народних депутатів таки підтримали скандальний законопроект. Русло подій звертає у зовсім інший бік – починаються сутички. Обидві сторони пускають в хід димові шашки, а захищені з ніг до голови МВСівці застосовують силу до мітингарів. За півгодини «беркутівців», які у таких ситуаціях звично стоять у першому ряду охорони, відводять за ріг Ради, а на їхнє місце відправляють молодих та не надто досвідчених нацгвардійців. На площі стається гучний вибух, з'являються кілька карет швидкої допомоги.

Невдовзі акція завершується, а більшість активістів мирно розходяться у своїх справах. Проте на станції метро «Арсенальна» та поблизу готелю «Київ» міліція починає затримання. Правоохоронці без розбору і з побоями в'яжуть усіх, хто був вбраний у камуфляжну форму – загалом понад 30 осіб. Згодом з'ясовується, що унаслідок розриву гранати загинули троє бійців Нацгвардії, четвертий унаслідок отриманих травм піде із життя у вересні…

Кілька годин по тому. Слідство ще не почалося, ніхто достеменно не знає, що трапилось. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков дає брифінг і виголошує заяву: «Я напряму звинувачую Олега Тягнибока…То він привів бандитів, які вбивали і калічили наших солдатів».

Невдовзі у мережі з’являється відео, на якому зафіксовано, як глава «Свободи» власноруч витягує із розлюченого натовпу молодого нацгвардійця, тим самим рятує йому життя.

 

8 вересня 2015 року лідер націоналістів подає позов на Авакова про захист честі, гідності та ділової репутації. У лютому 2016-го суд ухвалює рішення, не знаходячи підстави для доведення правдивості звинувчень глави МВС.

Того ж 8 вересня Президент Петро Порошенко на засіданні Кабінету Міністрів помічає у діях націоналістів (винятково націоналістів!) «руку Кремля», заявивши, що «терористи» планували жбурнути ще одну гранату у вікно Ради, унаслідок чого мали б постраждати десятки журналістів та народних обранців.

«Це спеціальна граната – не РГД-5, яка зривається через 5-6 секунд після того, як вона впадає, а це РГО, яка зривається одразу після контакту з будь-якою поверхнею, в тому числі зі склом Верховної Ради, яке було обліплене депутатами і журналістами…700 фрагментів, які мали вилетіти звідти – уявіть собі кількість жертв Верховної Ради. В тому числі тих, хто зараз бере на себе сміливість засуджувати бійців-нацгвардійців», – каже Порошенко, не пояснюючи, якими шляхами здобув цю інформацію та чи має вона підтвердження.

Також у виступі гаранта йдеться і про нібито розкритий «злочинний план», за яким пікетувальники збиралися «покрити димом виконавців – для того, щоб захистити їх від відеоспостереження і не дати встановити особу злочинців, які планували вбити людей і зробити цю провокацію».

Можемо запитати: а яке відеоспостереження мав на увазі гарант? Оператора, який зблизька зафіксував «злочинця»-Гуменюка (Ігор Гуменюк, боєць добровольчого батальйону «Січ» у складі МВС, – ред.) , який нібито метав гранату? Чи відео, яке мало б фіксуватися із камер, розташованих по периметру однієї із найважливіших будівель країни?

«Там з усіх боків усе фіксується на відео, увесь Урядовий квартал завішаний технікою. Там не можна ступити й кроку, залишившись непоміченим. Однак, жодного запису із тих камер нині не долучено до справи. Геращенко (радник міністра МВС, – ред.) заявив, що ні камер нема, ні відео нема, – розповів «Вголосу» нардеп 7-го скликання, член парламентського Комітету з питань нацбезпеки і оборони Юрій Сиротюк. – Як мені вдалося дізнатися, до тих подій влада спробувала залучити ще у журналістів: медійники зізналися, що їм наказали слідкувати за мною та Тягнибоком, фіксуючи на камеру кожен крок».

Момент кидання гранати добре зафіксовано на відео як з-за спини правоохоронців, так і з позиції чоловіка, який це вчинив. На ролику помітний і співробітник поліції, який, стоячи відразу за спиною порушника, не спробував перешкодити його втечі.

 

До всього, існує запис, на якому заступник міністра МВС Василь Паскал (у чорному піджаку, – ред.) наказує своїм підопічним метати у протестувальників вибухові пакети.

 

30 осіб опинилися за гратами відразу після завершення акції, переважна більшість із них – активні члени ВО «Свобода». Три десятки активістів, звинувачених у тероризмі, організації масових заворушень та опорі правоохоронців, були змушені відсидіти у слідчих ізоляторах. Загалом у цій справі допитали декілька тисяч людей, зокрема й тих, хто до участі в акції перед Радою не мав жодного стосунку. Єдиним «свідченням» причетності цих осіб стала симпатія до націоналістичної політсили, у діяльності якої вперто шукали тероризм.

Минуло кілька місяців, і більшість з тих, кому обіцяли пожиттєве ув'язнення за скоєння жахливого злочину, відпустили без жодного звинувачення та ані найменшого вибачення. Відчувши на собі усі «блаженства» слідчих ізоляторів та «ввічливості» працівників МВС, активісти позбулися здоров'я і таки дісталися волі. А там – гарантоване безробіття і вже цивільні проблеми.

Прикро, що у тій ситуації найжорстокішого ставлення зазнали ветерани російсько-української війни, які ризикували життям у боротьбі із тими терористами, чиї ультиматуми втілили у життя 31 серпня. До прикладу, нинішній депутат Хмельницької облради Ігор Олійник, який на час протягування Мінської змови уже прослужив на Донбасі, не брав активної участі у протестах під ВРУ, однак потрапив до слідчого ізолятора, був побитий і звинувачений в участі у терористичній організації. Потім його просто відпустили, так і не знайшовши придатного доказу для винуватості. Мабуть, краще не уявляти, що довелося пережити вагітній дружині Олійника у той час…

Серед підозрюваних у справі 31 серпня є й кілька працівників правоохоронних органів: вже згаданий нами Ігор Гуменюк та боєць добровольчої чоти «Карпатська Січ» Сергій Крайняк. Гуменюку інкримінують кидання гранати, а Крайняку – «знайомство із Гуменюком» і метання димової шашки. Якщо у першому випадку звинувачення бодай має зміст, то застосування димовухи як «терористичний акт» сприймати, м'яко кажучи, важко. Такі піротехнічні засоби використовують на більшості мирних акцій по всій країні, вони не є забороненими і в принципі не можуть завдати тілесних ушкоджень.

«Підозрювані були працівниками МВС, у той день постраждали бійці Нацгвардії – теж структури МВС. Зрозуміло, що задля об'єктивності цим розслідуванням мав зайнятися неупереджений орган, – пояснює «Вголосу» адвокат Олександр Свиридовський. – Однак, справу таки забрало силове відомство, а пан Аваков заявив, що то Тягнибок привів злочинців, які мали вбивати українських солдат. Слідчі відразу взялися за цю версію, членів ВО «Свобода» допитували по всій країні, намагалися зробити із політсили злочинну організацію. Однак, такий задум реалізувати не вдалося – і справу розділили на частини. Трьох працівників МВС (ще депутат Ізяславської райради, боєць «Січі» Ігор Олійник, – ред.) віддали ГПУ. До того їх незаконно утримували замість Лук'янівського СІЗО (пенітенціарна служба) в ізоляторі тимчасового тримання, підпорядкованому МВС. Там до них підсаджували осіб задля знущань і шаленого тиску. Коли забрала ГПУ, тиск припинився».

«Провокаціями 31 серпня і організацією масової розправи по тому влада спробувала ліквідувати свого потужного конкурента, визнати його терористичною організацією, заборонити, керівництво посадити і розчистити правий фланг української політики. А не вдалося. Ми тоді уже мали непоганий рейтинг, а на місцевих виборах, які відбулися за 2 місяці після протесту, навіть набрали більше голосів, ніж 2012 року, коли мали максимальний результат», – каже свободівець Юрій Сиротюк.

Сьогодні у найбільшій справі, яка коли-небудь була в історії України, проходять 15 обвинувачених, більшість із них – активні політики, 4 нардепи, депутати обласних рад, активні громадські активісти, майже половина – учасники АТО. Ці люди живуть у восьми областях України і щотижня змушені їздити до Києва на суд.

«Двоє звинувачених із Одеси. То вони повинні щотижня за власний кошт добиратися до столиці, при цьому щоразу гаючи на це 2 дні. Як нам вести особисте життя, коли невідомо, чим усе закінчиться. Адвокати кажуть, що це справа на 3-5 років, – розповідає екс-нардеп. – От мене, чинного керівника фракції «Свободи» у Київраді, Рада Європи запросила на низку заходів. Я не зміг поїхати, бо суддя призначив на той день засідання. Я просив перенести, пояснював, що презентуватиму інтереси України. Не допомогло. Тепер 1 вересня. Я, як тато, мав би завести своїх дітей до школи. А що я робитиму 1 вересня? Піду до суду. Засідання постійно призначають на великі релігійні, національні свята чи на ті дні, коли треба брати активну участь у громадському житті. Та й на Покрову вже призначили засідання, хоча то державний вихідний. Вони роблять усе, щоб викинути нас із політичного процесу».

Адвокати підозрюваних розповідають, що потерпілими у справі кожного з активістів виступають люди, які нібито зазнали фізичних пошкоджень з боку політиків. Однак, ані тих потерпілих, ані висновків судово-медичної експертизи, ані жодного підтвердження «фізичного дискомфорту» цих осіб досі побачити не вдалося.

Варто зазначити, що по одній зі справ уже винесено вердикт. Бійцеві ОДЧ «Карпатська Січ» із позивним «Бізон», який пройшов пекло оборони Донецького аеропорту, присудили 6 років ув'язнення за «активну участь у масових заворушеннях», «опір представнику влади», «заподіяння тілесних ушкоджень працівнику правоохоронних органів», «самовільне присвоєння владних повноважень» та хуліганство. Йшлося у цій справі і про нібито «викрадення» керівника підприємства «Агрономія» на Миколаївщині, депутата облради від «Батьківщини» Сергія Чмиря. Що цікаво, посадовець, якого лишень хотіли засунути до сміттєвого бака за участь у проросійських рухах, відвертий сепаратизм та розкрадання майна, у той день навіть не покинув свого кабінету. Нині Геннадій Дубров чекає на розгляд апеляції.

Варто додати, що після затримань у помешканнях усіх підозрюваних провели ретельні обшуки. Із криками, показово, за участі автоматників, відповідно до доброї традиції часів втікача-Януковича правоохоронці забрали із квартири Юрія Сиротюка стос літератури «націоналістичного спрямування», зокрема твори Тараса Шевченка. Вдома у політика також знайшли вогнепальну мисливську зброю, яку свободівець легально зберігав у спеціальному сейфі:

«Вони по всіх медіа, на всю країну прокричали, що у будинку Сиротюка знайшли кулемет! А то нічого, що я у маленькій квартирі багатоповерхівки живу? На той момент я був у слідчому ізоляторі, тож досі не знаю достеменно, що у мене забрали із дому. Телефони, комп'ютери, дитячі гаджети, які тоді теж вилучили, повернули геть знищеними. Коли заніс до ремонту, то мені відповіли, що навіть вандали так не чинять».

Як відомо, тоді, під час протистояння, нацгвардієць зламав Сиротюку носа. Це засвідчено медекспертом, однак справу правоохоронці відкривати відмовляються.

«Я як нардеп, державний діяч першого рангу, маю право безперешкодного доступу до Верховної Ради у будь-який час. Якщо ж співробітник Нацгвардії мене впізнав, не пропустив і при тому зламав носа, то чи не вчинив він злочину проти державного діяча?» – коментує націоналіст.

Якось, під час утримання у СІЗО, правоохоронці вирішили перевірити, чи справді Сиротюк має проблеми зі здоров'ям – важку хворобу нирок, яка потребує особливого ставлення.

«Одягли на мене кайданки, до кайданок прив'язали ланцюга, посадили до машини і відвезли до районної лікарні. Спереду йшли два автоматники, ззаду два, і тягнули мене на тому ланцюгу. От не знаю, чи були в нас ще такі випадки, коли тебе, як собаку, як останнього рецидивіста тягнули на ланцюгу в супроводі озброєних правоохоронців?» – розповідає свободівець.

Тоді медики таки підтвердили діагноз, ще й знайшли інші проблеми зі здоров'ям. Врешті, Сиротюка так само на ланцюгу відвели до машини і повезли до Лук'янівського СІЗО.

«То була відкрита спроба залякати партію, влаштувавши політичний терор. Це робили ті, хто був з нами на Майдані. Вони реально усвідомлювали, хто робив Революцію Гідності, хто займав Будинок профспілок і Жовтневий палац, хто був в комендатурі Київради і на ключових подіях. Вони зрозуміли, хто реально здатен організувати Майдан, зібрати людей, вивести їх на вулиці. Тому ця кампанія мала дві мети: вчинити державну зраду, догодивши Путіну – внести зміни до Конституції на вимогу ворога під час війни. Ну, і прикрити той злочин, перевівши увагу на те, що робиться під Радою. Ймовірно, вони не розрахували масштабів, і це все переросло у криваву бійню», – вважає Сиротюк.

Нарешті, не обійшлося у цій історії і без невипадкових «випадковостей»: автоматична система підбору щоразу для розгляду справ патріотів обирає суддів із Донбасу. Осіб, які протягом тривалого часу працювали на антиукраїнську систему, яких режим Януковича вивів на керівні посади, яких сам президент-втікач перевів до «центру» із рідної Донеччини.

«У складі суду в справі Гуменюка головує суддя Циктіч із Горлівки. Без відповідних іспитів, із порушенням законодавства Янукович перевів його до Києва.

Раніше була пані Мєлєшак, яка за часів Революції Гідності виконувала обов'язки голови цього суду. Її теж перевів Янукович із Донецька. Друга суддя з колегії – Щебуняєва, яку, за доброю традицією, перевів уже Порошенко. Що цікаво, судді із компанії Щебуняєвої після окупації Донбасу продовжували працювати там на своїх посадах. У травні на тих територіях вже не було української влади, а вони 2-3 місяці сиділи і чекали, доки їм Путін втричі підвищить зарплату, як це в Криму відбулось. Але не дочекались і таки втекли, їх призначили в центральні суди Києва. Зрозуміло, що захист заявляє таким суддям обгрунтовані відводи, – розповідає «Вголосу» адвокат Олександр Свиридовський. – Раніше  Мєлєшак у злочинах звинувачували колеги: суддя Макаренко, на яку розписували адмінматеріали у позбавленні водійських прав автомайданівців. Тож Макаренко заявляла, що Мєлєшак тиснула і вимагала «приборкати тих негідників на Майдані».

 

Оце й увесь сухий залишок історії, що триває протягом останніх двох років. Справу досі не доведено до логічного завершення, та й навряд чи це станеться з огляду на усі згадані нами факти. Скидається на те, що трагічні події 31 серпня 2015 року були зумисне організованою провокацію, зрозуміло із чийого боку…

 

Яна Федюра, Вголос

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm