«Раніше музеї знищували окупанти, а тепер це робить Возняк»

Директор Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького Тарас Возняк, підсумовуючи 8 вересня рік своєї діяльності на посаді, навряд чи згадає такі шокуючі факти, як масове закриття ним музеїв. Під немилість Возняка уже потрапили такі філії очолюваної ним Галереї, як музей «Мистецтва давньої української книги», який наразі закритий, нібито на реорганізацію, та «Музей давніх пам'яток» в Храмі Івана Хрестителя. Також нещодавно було повідомлено про закриття філії ЛНГМ ім..Б. Возницького й музею «Жовківський замок».

Руйнувати – не будувати. Та, вочевидь, «львівський інтелектуал» Возняк (як він сам себе називає), знищуючи музеї, не збирається натомість щось створювати. Принаймні громаді про це нічого невідомо. Відтак на прикладі «Музею Жовківський замок» Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького, «Вголос» намагався з'ясувати, навіщо масово закривати музеї, які із чималими зусиллями свого часу відкривали знані хранителі і примножувачі мистецьких цінностей, як от Борис Возницький?

Про це – у розмові із завідувачем відділу «Музей Жовківський замок» ЛНГМ ім. Б. Возницького Софією Каськун.

Рішення про закриття відділу «Музей Жовківський замок» ЛНГМ ім. Б. Возницького є остаточним?

Так, уже є затвердженим Міністерством культури України новий штатний розклад та уклад Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького, в структурі якого нашого музею немає. Зараз уже нічого не можна змінити, усе вирішено.  

Що очікує наші музейні експонати, я не знаю. Нам про це ніхто нічого не повідомив.

Що з музеєм було не так: у вас було недостатньо експонатів, ви не здійснювали наукової роботи, до вас не ходили відвідувачі?

Щоб зрозуміти, що ми робили і що у нас було, я вам розкажу історію створення музею. У 2001 році, коли ще директором  заповідника «Жовківський замок» був Володимир Накопало, до Бориса Возницького звернулась міська та районна влада Жовківщини з проханням облаштувати у замку музей. Спочатку Борис Григорович планував у Жовкві зробити так, як у Золочеві чи Олеську: розгорнути музей Галереї на весь замок. Тоді ж Борис Возницький запропонував мені очолити цей новостворений музей-філію Львівської національної галереї мистецтв. У Жовківському замку для музею виділили маленьку кімнатку. У серпні того ж року ми почали роботу музею із виставки відреставрованих ікон, які були знайдені у церкві Пресвятої Трійці у Жовкві. Тоді ж ми провели виставку до Дня Незалежності України, яку ми накопичували та експонували щороку.

У 2003 році, до святкування 400-ї річниці магдебурзького права Жовкви, ми зробили першу виставку з історії міста. Відкриваючи цю виставку, ми не мали жодних технічних можливостей і коштів. Чесно кажучи, я тоді випросила у друкарні картон, нам позичили велике технічне скло, яке ми, працівники музею, відчищали від білої фарби, купила затискачі – і от так ми зробили цю виставку. Ясна річ, що це була лише інформаційна експозиція про початки Жовкви, але фактично вона була першою.

У 2007 році ми розширилися та у палацовому відділені замку займали уже кілька кімнат. За кошти доброчинців нам поставили підлогу. Своїми силами ми зробили побілку. Розумієте, Борис  Возницький працював такими методами, що коли йому щось не давали зробити – він все одно шукав можливості.  А тому у структуру Галереї він набирав сторожів, які у минулому були будівельниками. І він їх залучав до робіт з відновлення музеїв. Так і працювали. Робили, що могли, аби зберегти культурні пам'ятки. Тоді завдяки спільним зусиллям  ми відрили експозицію, яка називалась «З минулого у майбутнє». Ця теоретична частина з історії Жовкви була підкріплена оригінальними листівками із зображенням міста, які нам прислали з Польщі. У 2007 році ми вже мали напрацьований археологічний матеріал, серед якого були і наші знахідки з території замку. Це – археологічне скло, кераміка та будматеріали, єврейські мацеви. Один чоловік, давно досліджуючи Жовкву, мав у своїх колекціях ікони, інший –  скульптури Янголів  Жовківської школи різьби. Ці люди нам усе позичили, надіючись, що їхні скарби експонуватимуться у музеї.

У 2009 році нашу експозицію залило, оскільки з палацу під зиму почали знімати дах. Через це у 2010 році ми перейшли у інше приміщення, де були змушені робити нову виставку. У цьому ж році ми почали звертати увагу на нові методи роботи музеїв, зокрема на музейну педагогіку, розвиток менеджменту та туризму. Я відвідувала конференції у Києві та інших містах. Як наслідок, у 2011 році ми започаткували у музеї «Жовківські читання. Музей у сучасному світі» – це міжнародна наукова конференція. У перший же рік заснування, окрім представників українських музеїв, до нас приїхали музейники та науковці з Польщі. При цьому, коли ми організовували це все, у нас традиційно не було грошей. Друк досліджень за результатами конференції, щоправда, забезпечив Борис Григорович. А далі – все своїми силами. Наступну таку конференцію ми провели вже у 2013 році. Цього ж року я зрозуміла, що нам потрібно проводити пленери сучасного мистецтва, адже Жовква є дуже цікавим містом. А тому ми створили десятьом художникам умови  для роботи, і вони 10 днів малювали Жовкву. В результаті цього пленеру Галерея отримали дев'ять робіт художників, оскільки десяту я забракувала. У 2015 році знову відбулись «Жовківські читання».

Окрім пленеру та наукових конференцій, у нас було ще близько сотні виставок, ми тісно співпрацювали із львівським відділенням Спілки художників. У нас був спільний проект із громадськими організаціями із міста Бахмута Донецької області, вони нам привозили картини донецьких художників. У нас було дуже багато майстер-класів з перфомансом для дітей, як-от: малювання на склі, малювання мультфільмів. Ми робили презентації книжки року Оксани Були. Реалізовували у музеї мистецькі проекти, як виставка натюрморту «Хліб, сіль, вино», виставка «Пейзаж-антипейзаж. У нас була виставка «Цивілізація», присвячена трагічним подіям Першої світової війни. Ми реалізували проект «Актуально або Ню у сучасному мистецтві». Дослідували історію жовківського склозаводу «Гута», зробили виставку, присвячену цьому заводу. Ми перші в Україні 7 березня 2014 року зробили виставку «Майдан: з вірою у майбутнє». Тоді хлопці з Майдану нам принесли усі експонати. Ми розвивались і готові були працювати й надалі.

У вашого музею була своя сторінка у Facebook. Повідомляючи про його закриття, ви вибачились перед відвідувачами та попередили про скасування запланованих заходів. Яких?

У майбутньому я планувала робити ще один пленер художників, але, на жаль, ми не мали навіть мінімальних коштів для його організації. Також я планувала зробити циклічний захід – це історична реконструкція за участю українських козаків та польських гусарів, які під проводом Станіслава Жолкевського у червні 1601 році перемогли у битві під Клушино, що біля Смоленська. Постать Станіслава Жолкевського цікава і тим, що він, перемігши у битві, один рік був війтом Москви. І мало хто про це знає.

З ваших слів стає зрозуміло, що музей функціонував, попри фінансові негаразди…

Якщо чесно, то у Галереї нам дали три лавки, три поламані підставки під скульптури, чотири крісла, два столи, одну виставкову вітрину 50-х років та інструменти. Решту ми позичали у людей. Зауважте – позичали, а не брали. Ми чекали, коли нарешті культура стане цікавою для влади.

Директор Державного історико-архітектурного заповідника у Жовкві Володимир Герич уже поспішив заявити, що музей, де ви були завідувачем,  закрили, бо він дублював експозиції Заповідника. Це так?

Й справді, зараз уже з'явилися коментарі директора Національного заповідника «Жовківський замок», що нібито наш музей копіює музейні експонати Заповідника, але насправді це зовсім не так.  

Якщо замок доживе до реставрації, робити музейні експозиції Національно-культурному заповіднику немає з чого. Експонати є у Галереї. Закривати сектор ЛНГМ ім. Б. Возницького у Жовкві – це неправильно і шкідливо. Якби ми нічого не робили, якби наша експозиція копіювала виставку заповідника – тоді так. Але у нас була доповнююча експозиція. У заповіднику немає музею Жовкви,  немає музею Жовківського замку. У них є експозиція, яка розказує про витоки ідеального міста, йдучи аж у Римські часи. І у них є своя конференц-зала.

У Жовкві одночасно діяли «Музей Жовківський замок» Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького та Державний історико-архітектурний заповідник. Чому?

Борис Возницький дуже серйозно працював у Жовкві до 2009 року. У цьому ж році він відкрив у Золочеві музей та готовий був переключитися на Жовкву. Я, чесно кажучи, захвилювалася. Бо я добре знала, як дівчата-історики напрацювались у Золочеві: вони і копали, і будували самостійно. І коли мені Возницький сказав, що у Жовкві раніше був прекрасний сад, будемо відкопувати той парк, то, чесно кажучи, я злякалась. Але все завершилось по-іншому. Директор заповідника у Жовкві взявся створювати за прикладом заповідника «Замки Тернопілля» новий комплекс «Галицька корона» з центром у Жовкві. При цьому директор жовківського заповідника не хотів брати у свою структуру закинуті замки, як-от у Поморянах  чи Старому селі. Він вирішив забрати замки у Возницького. І коли цей проект дійшов до Міністерства культури, тодішній міністр Василь Гевко цього не дозволив.

Але вже сам факт дуже образив Бориса Возницького. Адже його вирішили обійти, забравши замки, над відновленням яких він працював. Можливо, і через це він перестав реконструювати Жовківський замок.

А Возняк робив якісь кроки щодо реформування музею-філії, яку ви очолювали?

Коли  цей пан став новим директором Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького, він одразу заявив, що у нас працює забагато людей. А у штаті у нас були: завідувач, науковий співробітник, доглядальниця, сторожі та прибиральниця. І при цьому новий директор не звертав уваги на те, що у нас немає навіть дров на опалення. Адже спершу у музеї опалення було електричним, яке нам обходилось дуже дорого – приблизно у 3 тисячі гривень. А тому ми були змушені грітись біля однієї батареї, яку і не щодня вмикали. Тому нам сторож просто у музеї поставив пічку. А працівники по парку шукали дрова – і так опалювали музей. Смішно казати, але навіть виставки ми своїми силами, без фінансування, возили у Львів. Натомість новопризначений директор сторожів та прибиральницю з нашої філії звільнив, залишивши лише доглядальницю. Я прекрасно розуміла, що ми виконуватимемо більше роботи, але погодилась на це, лиш би працював музей.

Про закриття нашої філії-музею я дізналась від директора Національного заповідника «Жовківський замок» Володимира Герича. Він зустрівся зі мною і каже, що з 1 травня музею «Жовківський замок» уже немає у структурі Галереї, оскільки Тарас Возняк підписав наказ про його ліквідацію. А вже через кілька днів, не зважаючи на те, що я перебувала у відпустці, до мене прийшов юрист Галереї з вимогою, щоб я ознайомилась із новою структурою ЛНГМ ім. Б. Возницького, у якій нашого музею уже не було. А 15 серпня до нас знову приїхав юрист, привізши повідомлення, що через два місяці нас буде скорочено. От і все.

А якийсь план з реформування Галереї Тарас Возняк пропонував?

Я не знаю, чим керується пан Возняк, бо й досі музейники не бачили його плану розвитку Галереї. Те, що він подавав – це були загальні фрази. Я не знаю, яке в нього бачення подальшої роботи. Дивлячись на це все, я не розумію, чому національним закладом культури може керувати людина без освіти, без належного рівня компетенції, як от пан Возняк.

Тарас Возняк якось пояснював вам причину закриття музею?

Пан Возняк мені нічого не пояснював. А чому тут дивуватись, адже цей чоловік  не має до музеїв жодного стосунку, він не має наукового звання, не має відповідної освіти. Але при цьому Тарас Возняк на початку червня влаштував працівникам ЛНГМ ім. Б. Возницького своєрідну перевірку на відповідність займаній посаді. Це не було атестацією. Бо атестацію ми всі проходили ще два роки тому. Це не було засідання вченої чи науково-методичної ради, адже для цього мають біти відповідні накази, має бути затверджений її склад. Нас запросили на нібито Вчену раду, на якій були присутні довірені особи Возняка та він сам. І от на цьому зібранні я б мала звітувати про свою роботу. Ця перевірка музейних працівників виглядала як засідання більшовицької трійки. Це коли тебе звинувачують у тому, що ти і робив, не даючи прозвітувати ні слова про реальну роботу.

Коментарі для «Вголосу»

Лариса Разінкова-Возницька, художник-реставратор, екс-директор Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького

Для мене є незрозумілим, чому Тарас Возняк викинув цей музей із структури Галереї, а Міністерство культури України це ще і затвердило.

Закривати цей музей – це злочинні дії.  Я вважаю, що в наш час потрібно навпаки – відкривати музеї, залучати людей до вивчення своєї історії. А зараз музеї закриваються під приводом, що немає грошей. Але я вам нагадаю, що Борис Возницький більшість музеїв відкривав ще в СРСР та у 90-ті роки. І тоді, коли все закривалось, відкрити музей було дуже важко. У радянський час ми змогли відреставрувати П'ятницькій іконостас і відкрити той же Музей Пінзеля у соборі сакральної скульптури. Розумієте, у нас на культуру ніколи не було коштів. Але у нас ніколи не йшла мова про закриття музеїв. Я розумію, що керувати одним-двома відділами Галереї легше, ніж 17 об'єктами. Але якщо ти вже очолив такий музей, то його потрібно підтримувати, розвивати, а не закривати. До речі, це не єдиний музей, який закрив Возняк. Так, музей давніх пам'яток уже не працює, у Жовкві музей закритий. Музей книги наразі закритий. Крім того, Возняк на Жидачівщині хотів закрити три музеї, але ми зуміли їх відстояти. Це якась біда.

Ігор Тимець, заслужений працівник культури, голова ГС «Західноукраїнська спілка музеїв», директор КЗ ЛОР «Історико-краєзнавчий музей»

Так, як однією із пріоритетних галузей на території Львівської області є розвиток туризму, про закриття будь-яких музеїв, на мою думку, не може бути й мови.

Навпаки – на території України сьогодні і так є занадто мало музеїв. Адже у такій країні, яка має колосальну кількість пам'яток та історичні здобутки, потрібно відкривати нові музеї.  Без минулого – немає майбутнього. Популяризуючи своє минуле, доносячи до людей нашу історичну та культурну спадщину, ми можемо говорити про європейськість та розвиток держави.

Що ж до закриття філії Львівської національної галереї мистецтв у Жовкві, я вважаю, що це вкрай неправильний вчинок. У Жовкву їдуть туристи, а тому закриття філіалу Галереї, який має свою колекцію історичних пам'яток – це щонайменше непродуманий вчинок. У Жовкві музеї треба відкривати, а ті, що є – підтримувати фінансово. Адже на це є запит у туриста, люди хочуть знати історію міста, те, чим воно особливе.

У нас зараз є багато розмов, що музеї в Україні мають бути прибутковими. Але 90% усіх музеїв у світі є збитковими. Сьогодні не можна судити про потрібність чи непотрібність музею, виходячи з того, скільки там заробили на туристах.  Роль музеїв полягає не у зароблянні грошей, це не промисловість.

Людям потрібно показувати, хто вони, звідки походять, ким були їхні предки, на якій землі живуть. От яскравий приклад: на Львівщині і взагалі на території Західної України є велика кількість музеїв, натомість на Сході України музеїв було мало. Як наслідок –  там війна. Тобто нищення музеїв – це вже питання не культурне, а радше політичне. І закривати музей, бо він є економічно невигідним… Скажу так: закривати будь-який історичний музей в країні, яка воює, – це злочин проти народу.

Україна уже дійшла до того, що у нас є така сама кількість музеїв, як у Нідерландах. Але, на хвилинку, Нідерланди у 14,5 разів менші, ніж Україна. Ця країна за площею приблизно, як дві Львівські області. Якщо подивитись на сусідню Польщу, то поляки настільки дбають про свої історичну та культурну спадщину, що виділяють кошти на її відновлення навіть у іноземних країнах. А ми нищимо те, що вже є. Хіба ми настільки багаті, щоб розкидатись музеями, давніми замками та палацами, які зараз руйнуються?! Якщо за Радянської влади це все знищували окупанти, то зараз це роблять такі люди, як Возняк.

Журналіст «Вголосу» намагався зв'язатись з директором Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького Тарасом Возняком, проте його телефон був вимкнений. У приймальні очільника Галереї «Вголосу» повідомили, що Тарас Возняк нічого не коментуватиме особисто. А тому «Вголос» відправив пану Возняку інформаційний запит з приводу цієї ситуації.

Марія Бойко, «Вголос»

 

ЗА ТЕМОЮ

КОМЕНТАРІ 4 +

КОМЕНТУВАТИ

  • Юрій.14 вересня 2017 23:02 Відповісти IP:  93.75.240.--- Зі сповіді зрозуміло, що цей музей давно кульгав на обидві ноги, ніколи не мав достатніх коштів. Як для Жовкви, вистачить і одної такої установи з нормальним фінансуванням. Музеї не можуть жити лиш сучасними пленерами, конференціями і виставками. Жовква достойна не животіння, а сучасної експозиції .
  • ультрас6 вересня 2017 20:06 Відповісти IP:  185.42.128.--- як можна було цю б.идлоту возняка призначити на таку посаду...
  • Голос6 вересня 2017 19:38 Відповісти IP:  46.133.169.--- Возняк все робить з подачі пенсіонерки,авантюристки О.Козинкевич яка мстить дочці покійного Возьницького за дружбу з В.Потюком?
  • Композитор6 вересня 2017 18:18 Відповісти IP:  31.43.65.--- Це той Возняк, що в 11 р. був помічником голови облдержадміністрації Цимбалюка, ставленика ригів

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm