І знову 9 Травня у Львові. Тільки вже з мітингом комуністів, соціалістів, есдеків, русского блока та інших маргіналів планети і Московского патриархату. На відміну від останніх 3-х, відносно спокійних років, 2008-й відзначився буйним цвітом ненормативної істерії. Напевне тому, що рік високосний.
На мітингу, окрім вже звичних гасел про героїчний совєцкій народ і наше дєло правоє, до яких вже усі звикли, від ліваків несеться неприємний штин запилених церквушок і істеричні воплі про пам’ять.
Свістунов з русского блока розродився традиційним доколє стосовно перейменування вулиці Тургєнєва. Таліпов похвалив Ющенка. Представник Вітренчихи – таваріщ Покровський почав горлопанити на увесь мітинг про те, що переможним язиком – був совєцкій язик, а мовою переможених – був фашистский язик.
Йому безперечно далеко до пітерського дауна депутата Малінковічя: який відзначився заявою про те, що "Империалистическая, вобравшая в себя прусский дух, финансируемая всем блоком НАТО хваленая мюнхенская "Бавария" разгромлена!" і далі за текстом. Але симптоми подібні.
Закінчилася ця масова істерія, так не схожа на святкування Дня Перемоги, завченими віршиками школярів 45-ї школи і віршиком однієї ненормальної вчительки, яка в маразматичному екстазі ледве не почала роздирати на собі одяг та видряпувати собі очі. Її загробний клич аж ніяк не був прив’язаний з 9 Травням. Швидше, з днем відкритих дверей на Кульпаркові.
І це, або агонія перед безповоротним зникненням покоління, яке ще пам’ятає заповіти Ілліча та Сталіна, або ж, отримавши ту чи іншу допомогу з Росії, всі вищезгадані сили ще спробують заявити про себе. Принаймні на травневих святах та різних совкових традиціях.
Останні 3-ри роки в них не було такого піднесення, яке було на мітингу 9 травня 2008 року.
|
.jpg)
